(текст доповіді на Чотирнадцятій міжнародній конференції

«Крим 2007» «Бібліотеки і інформаційні ресурси в сучасному світі науки, культури, освіти і бізнесу».

Раніше не опублікований. Після 2007 року доданий новими відомостями )

Шевченко І.А., к.п.н., доцент

Директор Інституту післядипломної

освіти, професор кафедри теоретичної і прикладної культурології Національної

академії керівних

кадрів культури і мистецтв,

Київ, Україна

Поняття «розвинене суспільство» сьогодні невід’ємне з поняттям «розвинена інформаційна інфраструктура». А що є з’єднуючим вузлом цієї структури? Це - звичайно ж бібліотеки, як інформаційні ресурсні центри, носії і зберігачі універсальної бази знань народів, націй, глибина якої простягається на століття.

Із теорії системного аналізу ми знаємо, що дуже часто об'єднання окремих елементів з метою вирішення комплексної проблеми веде до так званого системного ефекту. Так і в інформаційному суспільстві об'єднання зусиль наукових, освітніх організацій і бібліотек мають свої перспективи.

При розгляді розвиненого інформаційного суспільства виділяються два важливі питання, відповіді на які є вельми актуальними: 1) як забезпечити ефективний доступ до світових інформаційних джерел знань? і 2) як увійти до світового інформаційного простору власними оригінальними інформаційними продуктами і стати активними учасниками світового інформаційного процесу?

З метою співвідношення бібліотек України і світової бібліотечної інфраструктури спробуємо спершу розібратися в поняттях і визначити для себе:

· що таке інфраструктура взагалі;

· що таке бібліотечна інфраструктура;

· що таке світова бібліотечна інфраструктура;

· якими можуть бути параметри співвідношення інфраструктури бібліотек України з світовою бібліотечною інфраструктурою,

і далі, на підставі отриманих результатів проведемо аналіз розвитку бібліотек України в контексті загального прогресу бібліотечної справи.

Отже, окремі джерела під інфраструктурою трактують сукупність систем і служб, необхідних для функціонування та забезпечення умов життєдіяльності будь-якої сфери. В інших джерелах ми знаходимо, що в основу інфраструктури повинно бути покладено

нормативно-правове середовище, що забезпечує найефективніше функціонування державних установ, недержавних структур сприяння; суспільних організацій і фондів, структур підготовки і управління кадрами.

Виходячи з того, що бібліотеки є складовою соціальної інфраструктури суспільства, і у свою чергу, мають власну галузеву інфраструктуру, представимо набір її складових. Це може бути:

1. Законодавча, нормативна, матеріальна і фінансова база діяльності.

2. Система державних органів управління і самоврядування, діяльність яких направлена (або торкається) на функціонування бібліотек.

3. Мережа бібліотек національного і загальнодержавного значення.

4. Мережа бібліотек регіонального і місцевого значення.

5. Недержавні структури сприяння, суспільні організації і фонди.

6. Структури підготовки кадрів.

Як частина інформаційної інфраструктури суспільства, інфраструктура бібліотек не може бути діяльною без наявності і активного використання каналів зв'язку, банків інформації та інформаційних технологій.

Таким чином, зіставлення складових бібліотечної інфраструктури дає можливість зробити висновок про їх реальну наявність в Україні. Аналізуючи змістовне наповнення кожної із складових, вважаємо за необхідне відзначити наступне.

В країні існує законодавча і нормативна база діяльності бібліотек, направлена на задоволення потреб функціонування галузі. Постійно здійснюється робота, спрямована на удосконалення діючого Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», оновлення

інструкцій, положень, стандартів. Зокрема, за минулі роки підготовлений проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», затверджена «Інструкція по обліку бібліотечного фонду», Типові норми часу

на основні бібліотечні процеси, розробляються Положення про обласні бібліотеки, внесення змін до положення про Централізовану бібліотечну систему, інші значущі документи.

При розгляді світової інформаційної інфраструктури і місця бібліотек України в ній, ми усвідомлюємо, що нам слід пройти певні етапи до того, як стати відносно активною її складовою. Якомога швидшими темпами слід подолати перший етап -сумісність бібліотечно-інформаційних систем і мереж, розроблених різними фірмами і корпораціями, а також забезпечення переходу фірмових систем на інтерфейси відповідно до українських стандартів. Другий етап, який, на наш погляд, слід подолати - міждержавна сумісність інформаційних технологій, її вплив на процеси міжнародного інформаційного обміну і повноцінну участь України в цьому процесі. Він безпосередньо пов'язаний з необхідністю створення загальних принципів і технологій побудови інформаційних систем і мереж в рамках Міжнародної організації по стандартизації (ІСО). В зарубіжних країнах перехід з державних стандартів на міжнародні в галузі інформаційних технологій триває практично до теперішнього часу, на що витрачаються мільярди. На жаль, доводиться визнати, що сучасний стан інформаційного простору України і ступінь його насичення інформаційними технологіями поки що перешкоджають рівноправному включенню нашої країни в світову інформаційну спільноту. Сумісність вітчизняної інформаційної інфраструктури зі світовою може бути забезпечена тільки за умови високого ступеня гармонізації системи вітчизняних стандартів в інформаційній сфері з відповідними міжнародними стандартами. В Україні розвиваються окремі складові єдиного інформаційного простору, які побудовані на принципах відкритих систем інформаційні системи і мережі (корпоративні, органів державного управління, установ науки і освіти). Введені в дію стандарти ІСО в рубриці «35 - Інформаційні технології», підрубриці «35.100 - Взаємовикористання відкритих систем (OSI)» - 3 стандарти по взаємозв'язку відкритих систем, 2 стандарти по рівню мереж і стандарт по прикладному рівню, 6 стандартів щодо гармонізації термінології і понятійного апарату, методики розробки тезаурусів, дослідження документів, відбору термінів індексації. Можливо, у положенні справ із стандартизацією і введенням в дію стандартів ІСО слід шукати причини нинішнього стану справ з побудовою і функціонуванням в Україні бібліотечних корпоративних мереж і систем всіх рівнів - державного, регіональних, галузевих.

Це, власне, і є третім етапом побудови розвинутої інформаційно-бібліотечної інфраструктури. Термін "корпоративна" відображає, з одного боку, розмір мережі, оскільки корпорація – це велике утворення або їх об'єднання. З другого боку, цей термін несе в собі значення об'єднання, тобто корпоративна мережа - це мережа, що створена в результаті об'єднання декількох, як правило, різнорідних мереж.

Розробку корпоративних інформаційно-бібліотечних систем слід вести на державному рівні. В Україні про проблему створення корпоративних бібліотечних систем і шляхів її вирішення стали активно говорити (і навіть щось робити) з початку 80-х років, тобто майже 30 років тому. І зараз судити про причини невдалих експериментів - справа невдячна. Проте - наразі ми не маємо бібліотечної корпоративної системи загальнодержавного рівня, яку можна було б розглядати як аналог ЛІБНЕТ в Російській Федерації. За кордоном успішно функціонує більше 200 міжнародних, національних і регіональних об'єднань - консорціумів, асоціацій, корпорацій, комп'ютерних бібліотечно-інформаційних мереж. Основна місія подібних об'єднань полягає у сприянні накопиченню

і забезпеченню збереження культурної і наукової спадщини бібліотек і інститутів інформації, вільному доступу користувачів до різних інформаційних ресурсів і розвитку сервісу на основі прогресивних технологій. У зв'язку з постійно зростаючою роллю ринку інформаційних продуктів і послуг в розвитку економіки, уряди багатьох зарубіжних

країн приділяють значну увагу державній інформаційній політиці, приймають свої національні програми регулювання і підтримки цієї сфери діяльності. Головні пріоритети полягають в розвитку інформаційних ресурсів державного сектора і засобів доступу

до них, інтеграції інформаційних служб і мереж, а також у створенні правових і організаційно-економічних механізмів, що сприяють залученню недержавних інвестицій. Вирішуючи проблему побудови корпоративних бібліотечних систем, бібліотеки України проходять сьогодні закономірний еволюційний шлях, маючи, до речі, первинну законодавчу базу для вирішення цих проблем. В її основі - Закон України «Про національну програму інформатизації», відповідний Указ Президента, постанову Кабінету Міністрів, наказ Міністерства культури і туризму України. Затверджена концепція Національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу (2004 рік). Виходячи зі світової практики, що базується на логіці побудови і використання корпоративних інформаційно-бібліотечних систем, такі проекти можуть передбачати 1) систему корпоративної каталогізації; 2) корпоративні бібліотечні системи і мережі. Сьогодні ми маємо досвід блискуче реалізованих таких проектів на пострадянському просторі, наприклад, в країнах Балтії.

Бібліотеки України, самостійно створюючи регіональні корпорації, реалізовують наполеглеві, і небезуспішні спроби створювати своїми силами регіональні інформаційно-бібліотечні корпорації. Слід зазначити, що досягли певних успіхів у цьому напрямку Кіровоградська, Рівненська, Дніпропетровська, Донецька, Миколаївська обласні універсальні наукові бібліотеки. Нам бачиться, що в перспективі і як результат еволюції, регіональні корпоративні мережі зможуть, об'єднавшись, перерости в загальнодержавну бібліотечну корпоративну систему, базову підтримку якої слід було б здійснювати Книжковій палаті України. При цьому вони зможуть представити в світовому

інформаційному просторі власні унікальні інформаційні ресурси, створювати різні інформаційні продукти (покажчики, проблемно-орієнтовані бази даних і т.п.), у тому числі літопис національного друку. Результатом побудови дієвих і результативних корпоративних мереж повинні стати загальнодоступні електронні каталоги, реферативні бази даних, електронні бібліотеки, і, в перспективі, архів веб-ресурсів. Таким чином, ми логічно переходимо до четвертого етапу побудови розвинутої інформаційно-бібліотечної інфраструктури в Україні, зміст якої може розвиватися паралельно з третім етапом - а саме - створення електронних бібліотек. Вони дозволяють реалізувати концепцію «бібліотек без стін», перетворити бібліотеку з пасивного сховища документів в активного розповсюджувача знань. В якості загальної інформації - країни «Великої сімки» включили проект створення мережі електронних бібліотек ("Bibliotheca universalis") до числа 11 найважливіших світових науково-технічних проектів, в США такі роботи проводяться в рамках проекту DLI (Digital Libraries Initiative - Ініціатива цифрових бібліотек), ($ 24 млн. в 1994-1998 рр.), TEL-ME-MOR. В Російській Федерації роботи із створення електронних бібліотек здійснюються в рамках Міжвідомчої програми "Електронні бібліотеки Росії", заснованої ще 1999 року. В Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського з 1999 р. працює проект створення Національної електронної бібліотеки України. Станом на початок 2007 року сформовано і включено в інтранет/екстранет - середовище універсальний по видових і тематичних аспектах електронний фонд об'ємом більш ніж 100 GB. Це - ресурси загального доступу на Інтернет-порталі, каталоги і картотеки (близько 3,3 млн. записів), загальнодержавна реферативна база даних (близько 200 тис. записів); електронний фонд (більше 50 тис. публікацій) і ресурси Інтранет-середовища. Загальна кількість користувачів - до 8 тис. абонентів щодня. В бібліотеках системи Міністерства культури і туризму України прикладами подібних бібліотек є бібліотеки Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Тернопільської областей, на сайтах яких доступні повні тексти видань як з власних фондів, так і електронні версії видань сучасних авторів, виданих в регіональних видавництвах. Для відповіді на поставлений на початку нашої доповіді питання «Як забезпечити ефективний доступ до світових інформаційних джерел знань?» звернемося до статистики використовування Інтернет - технологій в бібліотеках України, оскільки зміст ресурсів Інтернет і є, по суті, доступним джерелом знань. Світова практика свідчить, що Інтернет-обслуговування перетворилося на повноправну форму бібліотечного сервісу. Такий же погляд стає домінуючим і у свідомості бібліотекарів України. Сьогодні ми маємо грунтовний аналіз використовування Інтернет в наших бібліотеках, опублікований для вивчення з відповідними висновками. Станом на 30 квітеня 2008 року 567 публічних бібліотек України було підключено до Інтернет, що складає близько 3% від їх загальної кількості. Доступ читачам до мережі надають не всі, а лише 449 бібліотек. Всього 355 (1,8%) бібліотек мають адресу електронної пошти, а 139 (0,8%) - власні веб-сайти. Саме ці бібліотеки є підставою вважати інтернетизованими, оскільки вони стратегічно налагоджені на надання Інтернет - сервісу.

Якщо порівнювати ситуацію в Україні порівняно з іншими країнами - висновки вкрай невтішні. Маємо в наявності диспропорцію інтернетизації бібліотек п'яти основних систем (Міністерства культури і туризму України, Національної академії наук України, вузівських, шкільних, спеціальних), максимальний - у ВНЗах, мінімальний - шкільні - диспропорція майже 11 000%; до 5000% диспропорцію за регіональною ознакою максимальні показники в Рівненській області, мінімальні - в м. Києві. Якщо порівнювати

ситуацію 2009 року скажімо з 1999 роком (за 10 років), то маємо величезний прогрес в інтернетизації, бібліотек, що відбувся унаслідок еволюції світового інформаційного простору взагалі, зростання сегменту ua.net у світовій мережі, а також реалізації Національної програми інформатизації і її регіональних підпрограм, діяльності інвестиційних і грантових проектів міжнародних фондів і фондів окремих країн. Серед них - проект Держдепартаменту США з інвестицією близько 2 млн. доларів в публічні бібліотеки України. Дещо інша, більш оптимістична картина може вийти при підрахунку бібліотек, підключених до Інтернет, їх тільки в системі МКТ більше 200. Від ступеня їх активності у створенні власних веб-сайтів залежить рівень використання всього спектру послуг, пов'язаних з Інтернет-технологіями.

Далі - декілька слів про традиційні форми бібліотечно-інформаційного обміну, зокрема про міжнародний книгообмін. Сьогодні ця діяльність здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 32.08.2000р. № 1364 «Про затвердження переліку бібліотек, в які пересилаються документи в рамках міжнародного книгообміну, які звільнені від сплати податків», відповідного наказу Міністерства, яким на Національну парламентську бібліотеку України покладено обов'язки по забезпеченню здійснення

міжнародного книгообміну бібліотек державного рівня. На сьогодні міжнародний книгообмін - основне джерело комплектування іноземною літературою. Україна має близько 100 партнерських організацій в більш ніж 30 країнах світу, переважно українознавчих організацій. Іноземних партнерів, у свою чергу, цікавлять малотиражні видання, праці наукових установ, матеріали конференцій і т.д., хоча і тут відчутний вплив сучасних інформаційних технологій і поява електронних форм.

Ну і на закінчення, пригадаємо про головні параметри публічної бібліотеки у співвідношенні з показниками, прийнятими світовою бібліотечною спільнотою. За стандартом ІФЛА

- книгозабезпеченість на одного мешканця повинна складати 2-3 томи. В Україні - від 2 (м. Київ) до 10 і 11 (Вінницька і Рівненська області);

- обертаність повинна складати 5 рік. В Україні - 0,9.

- нові надходження - 0,25 томи на 1 мешканця. В Україні в розрізі регіонів від 0,07 до 0,39.

- показник кадрового забезпечення - 5 чоловік на 10 тис. мешканців, в Україні - 7,5, але 17% з них пенсійного віку.

Таким чином, навіть поверхове порівняння свідчить про те, що ми продовжуємо нести вантаж пострадянського спадку. Величезні фундації морально і фізично застарілої, непрофільної, дублетної, маловикористованої літератури при жорсткому дефіциті нових надходжень. Гостро стоїть потреба в необхідності проектування і будівництва нових будівель для бібліотек з урахуванням сучасних тенденцій інтелектуальної бібліотеки, їх інтернетизації і включення в корпоративні мережі і системи. Вирішення стратегічних і концептуальних проблем в галузі інформатизації логічно вписується в девіз ІФЛА, що не втратив актуальності з 2007 року - «Бібліотеки на порядку денному», який закликає державні і суспільні організації звернути увагу на потреби бібліотек. А реалізувати ці завдання, що стоять, належить людям – бібліотекарям. Тому формуванню кадрової політики держава повинна надавати першорядну увагу. Тільки люди здатні створити стратегії і концепції, корпорації і інтернетизації, і інші ...ації. В основі ефективної кадрової політики повинні лежати соціальні і економічні умови залучення до професії молодих, компетентних професіоналів із здоровою амбіцією і бажанням конструктивних змін, направлених на побудову суспільства знань.